Каннабис наркота Конопля ГИДРОПОН Ивантеевка

Братаны, расскажу я вам одну историю из своей далекой молодости, когда я был наркоман-комик. Ну, как бы не комик, а скорее веселый барыга. Итак, как я купил шишки марихуаны и стал диванным боксером. Усаживайтесь поудобнее, приехали!

Вот было дело, я в один прекрасный день сижу в своей бесконечной кухне, чиллю и просматриваю новые закладки в интернете. Вот как-то наткнулся на объявление о продаже шишек марихуаны. Ну я, конечно же, не устоял перед соблазном и решил заказать. Сделал свой первый штакет, чтоб поддержать настроение. Знаете, когда первый раз курешь траву, то оно как будто на автопилоте просто само по себе, а ты сидишь и думаешь "Ацетаминофен, какое это ощущение?"

И вот, курю я свою первую курицу, и начинается самое интересное. Чувствую, как мое тело входит в состояние ушибленного автопилота. Все вокруг подскальзывается и начинает казаться смешным. У меня тишка прямо на меня смотрит и смеется. Блин, ну я тоже присоединился, потому что это было просто смешно до слез.

Через несколько минут начинаются мои первые воображаемые поединки на диване. Я встаю и начинаю подражать профессиональным боксерам. Руки вперед, ноги крестом, и виляю головой как Майк Тайсон. Диванный боксер, что тут скажешь! Судя по своим движениям, я был убежден, что я новый чемпион мира. Ну а что, если даже не в мире, так хотя бы на своей улице точно.

А потом в голову пришла самая крутая мысль - а что, если я стану боксером? Я и так ушибленный, а теперь еще и диванный, почему бы нет? Завтра же побегу в зал, начну тренироваться и стану настоящим мастером спорта. Все ведь так просто, если умеешь подражать Майку Тайсону!

Но вскоре я осознал, что это все иллюзии, созданные моими шишками. Марихуана просто играла со мной, делала меня счастливым и убеждала в своих собственных иллюзиях. Я сидел на диване, ржал и думал, что стал легендой. Но на самом деле я был просто парнем, который проводил все свое время на диване и мечтал о великой карьере боксера.

И вообще, зачем мне эта вся трата времени и денег на тренировки и соревнования, если я могу просто сидеть на диване и смотреть бои на телевизоре? Я понял, что я не тот человек, который хочет тратить много усилий, чтобы достичь чего-то в спорте. Я предпочитаю просто наслаждаться жизнью и смеяться над собой и обстоятельствами.

Так что, друзья мои, несмотря на все эти шишки марихуаны и иллюзии, я остаюсь просто наркоманом-комиком. Без всякой иллюзорной карьеры боксера, но с прекрасным чувством юмора и способностью улыбаться даже через слезы. И жизнь, собственно говоря, продолжается, приятеля!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...